«Мамо, а що це таке?»

спитала дитина, гортаючи книжку.

«Метелик».

«А чому я їх досі не бачив?»

«Їх знищили люди…»

Якось звиклись ми з цим словом буденним,

А чому ніяк я не збагну.

Треба воду берегти і землю,

Зберегти ліси від вогню.

Не вникаючи в слово говоримо

Бережіть, бережіть, бережіть.

Що ж закладено в цьому маленькому слові?

Най задумаюсь хоч на мить.

На струнах мелодій й любові

Нам Всесвіт життя дарував,

Дав злагоду, велич і мудрість

І іскру в душі нам послав.

І не згине в серцях покоління не загубиться в часі століть

Слово неньки, пісні колискові,

Мову пращурів – збережіть.

Віра й правда повинні з'єднати

Всі найдальші кусочки землі.

Мудрість добрих сердець, милосердя

Нас від пропасті збережи.

Чорнобиль в душах, заздрість, як отрута

І Чорний Ангел в головах стоїть,

І за гріхи вже совість нас не мучить,

І до падіння зовсім мало лише мить,

Та мить яка відлучить нас від Бога.

Себе самі довіку заплямують,

Коли нема любові, є жорстокість

Коли нема Богів, божки богують.

Як плине час, вертаємось до Бога

І випробовуємо часом ми слова,

І як важливо, щоб душа не тліла,

І землю зберегти, вона жива.

Зберегти і обняти, як неньку,

Затулити її від біди,

Від маленького до великого

Збережи.

Ось яке об'ємне це маленьке слово,

В ньому промені сонця і неба блакить

Бережіть кульбабу, роси , трави

Землю, Всесвіт, людство збережіть.

«Мамо, а люди дитину не знищать?»

Татьяна Грицак